Українські в’ялені помідори – родинна справа, гастрономічне мистецтво і створення доданої цінності

0 6

У нашій постійній рубриці “ВОНИ ГОДУЮТЬ УКРАЇНУ” ми знайомимо читачів з фермерами і агропідприємцями, інноваторами та творцями, які не бояться “блакитного океану” і готові змінювати стратегію розвитку, втілювати найамбітніши плани в Україні. А також ця рубрика присвячена розвитку родинної справи і плеканню її традицій.  Наші герої сьогодні –  Андрій та Людмила ДЕРЖИПОЛЬСЬКІ, власники сімейної справи “УКРАЇНСЬКІ В’ЯЛЕНІ ПОМІДОРИ”.

“Наш шлях до власного виробництва як більшість home made справ почався з домашньої кухні. Любов до гастрономічних експериментів та подорожей звела нас з в’яленими помідорами, адже важко не звернути увагу на їх надзвичайно багатий смак та різноманіття чудових страв, в яких вони виступають ключовим чи доповнюючим інгредієнтом. Вже тоді ми помітили, що на полицях магазинів не знайдеш в’ялених помідорів українського виробництва, лише імпортні італійські чи грецькі. Але ж наше південне сонце і родючі чорноземи нічим не гірші від середземноморських. І щось нам підказувало, що ми можемо зробити нічим не гірший, а можливо навіть кращий продукт. На сьогоднішній день УКРАЇНСЬКІ В’ЯЛЕНІ ПОМІДОРИ − це сімейна справа в яку вкладають душу і натхнення рідні і близькі люди. Ми арендуємо невелике приміщення, що відповідає всім санітарно-гігієнічним нормам. Затвердили технічні умови на виробництво продукції, отримали необхідні сертифікати, що підтверджують високу якість наших в’ялених помідорів. Ми не женемося за промисловими масштабами, виробляємо обмеженими партіями, ретельно контролюємо якість кожної баночки. Для нас створення в’ялених помідорів це гастрономічне мистецтво і ми раді ділитися з вами нашою творчістю. Так і вийшло. Спочатку робили для себе, багато перепробували різних комбінацій натуральних інгредієнтів, щоб отримати добре виражений, гармонійний смак. Потім почали пригощати друзів і друзів друзів. З часом, по кількості схвальних відгуків зрозуміли, що робимо дійсно унікальний і смачний продукт і вирішили дещо розширити виробництво”, – зазначають Андрій та Людмила Держипольські.

Досьє: Андрій та Людмила Держипольські

Вік: 36

Освіта: в обох освіта вища, КНУ ім. Тараса Шевченка, фізичний факультет

Справа: виробництво в’ялених помідорів і похідної продукції із української сировини

Якою бачать Україну: Звісно ж вільною і незалежною. Але в першу чергу, внутрішньо вільною і незалежною. Тобто такою, що віднайде і прийме свою ідентичність і відтак нарешті зможе реалізовувати свій потенціал. Це якщо коротко.

Місія у житті: змінити щось на краще в цьому світі.

«Мрія бути винахідником і досі живе в мені. І викристалізовує ідею науково-технологічного стартапу» – Андрій Держипольський

SEEDs: Чи пам’ятаєте ви про що мріяли у дитинстві? Ким себе бачили?

Андрій: Було багато різного в різні періоди життя. Із того, що пам’ятаю: пожежником, клоуном в цирку, хокеїстом, хірургом, винахідником. Винахідник – це було найпізніше і, напевно, найромантичніше мріяння.

Людмила: Напевно, як і більшість дівчаток у юному віці мріяла бути балериною, співачкою, лікарем. У підлітковому віці хотіла стати письменницею, навіть вірші і прозу писала і в місцевій газеті публікувалась. Потім мріяла досліджувати космос і все не покидала мене ідея писати, дуже хотіла вступити на факультет журналістики і навчитись робити викривальницькі статті.

“Я постійно  сумніваюсь, долаю сумніви і йду далі. І ця неперервна боротьба працює як щеплення і надає сили для продовження” – Андрій Держипольський

SEEDs: На Ваш погляд, чи втілили Ви свою мрію? І яке місце в Вашому житті займає мрія?

Андрій: Тільки певною мірою, по духу, але не по суті. Мрія бути винахідником і досі живе в мені. і викристалізовує ідею науково-технологічного стартапу.

Людмила: Досліджую не зовсім галактики, але досить цікаві і корисні оптичні явища. А от пишу також багато і різного, але не завжди те що хочу: наукові статті, дисертацію, звіти відділу. Більше творчості все таки проявляється при написанні постів у Facebook на сторінці наших помідорів. Це звичайно не викривальницькі статті, але не менш цікава і важлива робота.

“Кордон між «взаємодією» та «взаємовідносинами» існує тільки в тому розумінні, що люди постійно прагнуть їх розділити” – Андрій Держипольський

SEEDs: Наскільки нам відомо, то власною справою Ви почали займатися, коли виникла потреба у в’ялених помідорах для приготування блюд – хобі Андрія. Чи можете описати, яка саме подія тоді вплинула на ваше рішення – почати вивчати цю справу – саме виготовлення?

Андрій: Починалось все дійсно з власної потреби у в’ялених помідорах і усвідомленні того, що пропозиції на ринку не задовольняли мене або за ціною або за якістю. Але то було ще дуже далеко до започаткування цієї справи. Навряд чи це була якась конкретна подія, радше сукупність подій і обставин, що склалися докупи і призвели до цього рішення. Багато людей, зокрема і моїх знайомих, мріють про власну справу, але не знають чи, точніше, не бачать що би це могло бути. Щось подібне було і зі мною. А потім прийшло це, навіть не рішення, а бачення, що «ось, це воно». Можливо це не справа всього життя, можливо це не супер оригінально, але це те, що мене запалює і з чим можна працювати і розвивати.

SEEDs: Чи виникала у Вас думка хоч раз, що варто покинути цю справу «Українські в’ялені помідори»? Як переконували себе і де брали сили рухатись далі?

Андрій: Почну трохи здалеку. Нещодавно дивились із дітьми фантастичний фільм «Месники», де команда супергероїв рятують світ від загрози з іншого світу. Один з героїв – вчений, що перетворюється, коли розлючений, на надзвичайно сильного, невразливого, але практично некерованого монстра Халка. В одній із сцен, перед вирішальною битвою, хтось із колег по команді каже, що саме зараз йому варто як слід розлютитися. На що він відповідає, що в нього є секрет: він завжди розлючений. Так ось, мій секрет: я постійно перебуваю в цьому стані, тобто сумніваюсь, долаю сумніви і йду далі. І ця неперервна боротьба працює як щеплення і надає сили для продовження. А ще дуже допомагає усвідомлення, що не існує якоїсь Великої Книги, де описані всі правильні відповіді і вірні шляхи. А отже, марно шукати правильні відповіді ззовні, вони всередині. Ми самі пишемо свою Велику Книгу своїми рішеннями і діями.

“Хочеться створити щось цінне для нащадків, справу, яка буде спадковою. Деякі стратегічні плани все ж таки є щодо розвитку цього проекту до універсальної платформи для виробництва, просування та продажу крафтових продуктів” – Андрій Держипольський

SEEDs: Які у вас плани на «Українські в’ялені помідори» – щоб це була й далі наслідувана справа, яка переходить з покоління в покоління, чи радше – продаж підприємства?

Андрій: Ми живемо зараз у надзвичайно динамічному світі. Набагато більш мінливому, ніж 100 чи навіть 50 років тому. І ця динаміка тільки пришвидшується. Тому, чесно кажучи, я не маю жодного уявлення ані якою буде ця справа за 10 чи 20 років (можливо людство перейде масово на їжу, синтезовану із водоростей, чи щось таке, і перестане вирощувати помідори взагалі) ані якими будуть інтереси і пріоритети наших дітей (тобто чи буде їм взагалі цікаво цим займатись). Звісно, хочеться створити щось цінне для нащадків, справу, яка буде спадковою, але я не маю жодних ілюзій з цього приводу. Проте, деякі стратегічні плани все ж таки є щодо розвитку цього проекту до універсальної платформи для виробництва, просування та продажу крафтових продуктів.

SEEDs: Розкажіть, як Ви ділили обов’язки між собою? Як обирали зони відповідальності? Чи укладали між собою угоду про взаємодію? І чи бачите Ви кордон між «взаємодією» та «взаємовідносинами»?

Андрій: Ну як, збирались, обговорювали які будуть процеси і задачі і хто чим буде займатися. Враховуючи хто хотів би, хто міг би, що було би логічно. Так, наприклад виробництвом, яке знаходиться в Херсоні, займається наш  компаньйон (мій однокласник, теж Андрій), який також живе у Херсоні. Хоча розробкою рецептур і постановкою технологій займаюся я, але він вже адаптує їх під виробничий процес. Угоди ніякої не укладали. Зрештою все для всіх було нове і наперед не можна було передбачити що і як в кого виходитиме. І вже не раз доводилось перерозподіляти обов’язки, а якісь делегувати.

Кордон між «взаємодією» та «взаємовідносинами» існує тільки в тому розумінні, що люди постійно прагнуть їх розділити. І іноді, тимчасово, їм це вдається. Та все одно, взаємодія реалізується через взаємовідносини, і вони невідворотно впливають одне на одне. Важливо усвідомлювати в кожен момент часу що зараз є важливим, а що другорядним і відповідним чином розставляти акценти і надавати значення.

SEEDs: Як Вам вдається зберігати і сімейні відносини і розвивати сімейну справу? Існує стереотип у спільноті, що не варто змішувати сімейні відносини та бізнес. Ви яку точку зору займаєте?

Андрій: Відповім на обидва попередні питання одразу. Наскільки я зрозумів мова йде саме про відносини між чоловіком і дружиною. З одного боку, можливість і здатність поєднувати сімейні стосунки і бізнес залежить від того, наскільки гармонійними і злагодженими є сімейні стосунки. З іншого боку гармонізація і становлення сімейних стосунків відбувається через якісь спільні випробування, які переживає сім’я. І спільне ведення бізнесу теж може бути таким випробуванням, до речі, не найважчим. Тобто, якщо в сім’ї все нормально, то можна і бізнес разом вести. І в той же час, якщо ваші стосунки витримали спільне ведення бізнесу – отримуйте «плюс» до карми, пройшли ще одне випробування. Більш того, таке суміщення, при правильному підході, може бути навіть корисним і приємним.

SEEDs: Кажуть, що з древніх віків жінка є Берегинею Роду. А чоловік – продовжувачем. У нашій спільноті, зараз це інтерпретується таким чином, що жінка має займатись лишень  домом та дітьми вже не кажучи про те, щоб займатись справою, тим паче й тою, що й її чоловік. Яку роль у родинній справі відіграє Людмила?

Андрій: Якщо формально, то Людмила, звичайно, виконує якісь конкретні функції у справі, веде певні напрямки. Не буду вдаватись до подробиць, бо це, насправді найважливіше – це та неоціненна партнерська підтримка, яку вона забезпечує, так би мовити, за лаштунками, в рамках тих відносин, про які ви запитували вище. Хтось може назвати це натхненням, хтось підтримкою в хвилини слабкості, а хтось «чарівним копняком». Ну а істина, як завжди десь посередині, або все разом. А крім того, вона – радник, джерело альтернативного погляду на ситуацію, людей, події, того, чому слід приділити увагу тощо.

SEEDs: Є певна закономірність у житті. Діти завжди намагаються довести своїм батькам, що ті мають трошки несучасний світогляд. Батьки також мають думку, що їхні інноваційні діти не звертають увагу на мудрість батьків. Як у Вашій сім’ї? І як Ви вирішуєте та будете вирішувати подібні питання, коли діти підростуть?

Андрій: То тільки малі діти таким займаються, дорослі – вже ні. Навіщо доводити самоочевидні речі. Я лиш спостерігаю і намагаюсь не пропустити той момент, коли мій світогляд стане старомодним. Але ж мудрість і сучасний світогляд – різні речі. Принаймні, точно не варто видавати за мудрість нав’язування свого світогляду. А от навчити дітей формувати свій власний світогляд, а також розуміти і сприймати інші, відмінні світогляди – це інша справа.

SEEDs: Які принципи родинної справи Держипольських Ви підтримуєте?

Андрій: З одного боку, все, що я тут зараз міг би сказати, буде так чи інакше банально і шаблонно. З іншого боку, справа ще дуже молода, щоб можна було побачити збоку які ж принципи у нас підтримуються. Особисто для мене найважливішими принципами є довіра і спілкування. Проте потрібна мабуть окрема розмова щоб розкрити всі аспекти і глибину цих понять. Тому я не стану зараз спекулювати високопарними тезами. Час покаже.

SEEDs: Чи існують у вашій родині традиції? Чи мають традиції відношення до укріплення сімейної справи?

Андрій: Це, напевно, найскладніше питання, якщо спробувати виділити такі традиції, що мають відношення до укріплення сімейної справи. Та принаймні одну таку традицію таки можна виділити. Вона нова, а її поява – саме Людина заслуга. Це – обов’язковий виїзний відпочинок з максимальним відривом від справ принаймні двічі на рік. Звісно, вид, тривалість, і ступінь відриву варіюються в залежності від поточних обставин. Адже справа ще дуже молода і вимагає багато уваги. Але саме обов’язковість такого відпочинку – фактично вже традиція. А відношення до укріплення справи очевидне: це і відновлення запасу стресостійкості і загальної працездатності, і генерація нових ідей завдяки відриву від рутинної діяльності, ну і, звісно, гармонізація стосунків.

SEEDs: Вивчаючи досвід інших країн, таких як, Японія, Франція, США. Там особливу увагу приділяють сімейним фермам та родинним справам. У Японії, наприклад, є сімейні справи, яким більше 1000 років, і які передаються з покоління в покоління. Як Ви бачите свою родину справу через 10 років, через 100?

Андрій: Я думаю, що таких справ насправді не так уже й багато. Тому їм і приділяють увагу. В сучасному світі, настільки відкритому і динамічному, спадковість справи, думаю, втрачає значення. Це не добре і не погано, це так є і просто потрібно з цим рахуватись. Через 100 років, навіть якщо ця справа залишиться сімейною, це вже майже напевно буде якась зовсім інша справа.

SEEDs: На Вашу думку, який вплив мають сімейні справи на розвиток економіки країни?

Я не знаю чи мають якесь особливе значення саме сімейні справи. Та якщо говорити про малий і середній бізнес загалом, то він матиме відчутний вплив на економіку країни, якщо його буде достатньо багато. І ще добре, щоб цей сектор був диверсифікований, тобто не тільки одні фермери або одні програмісти. До того ж, на мою думку, економіка країни набагато стійкіша відносно кризових процесів, коли складається з великої кількості малих і середніх підприємств, аніж з кількох гігантів, крах кожного з яких загрожує економіці в цілому.

SEEDs: На Ваш погляд, який вплив має на розвиток економіки країни в цілому та розвиток конкретних областей, сіл, міст – такий інструмент, як кооперація?

Андрій: Кооперація, на мою думку – це інструмент, що дозволяє ставити цілі і розв’язувати задачі, які для окремих учасників або недосяжні або взагалі позбавлені змісту. Тобто це не тільки покращення якихось кількісних показників, але і щось якісно нове. Тому, попри те, що для окремих учасників у кооперації можуть бути якісь недоліки, для громади будь-якого рівня це однозначно плюс.

SEEDs: Які подальші плани розвитку підприємства «Українські в’ялені помідори»?

Андрій: Найближчі плани – це збільшення обсягів виробництва, систематизація і автоматизація продажів, вихід на експорт. Подальші – розвиток системи продажів і просування, виведення на ринок нових цікавих нестандартних продуктів.

Катерина ДЬЯЧЕНКО

Катерина ЗВЄРЄВА

SEEDs.org.ua

 

Leave A Reply

Your email address will not be published.