Буферні зони – природній біозахист для фермерського поля

0 415

Буферна зона – це не тільки природній захист середовища від негативного впливу деяких наразі поширених практик агровиробництва. Якщо облаштувати такі зони належним чином, вони можуть стати для фермерів надійним біологічним захистом від шкідників і хвороб, а також створити інші вагомі вигоди, пише SEEDS

Буферні зони характеризуються рядом унікальних властивостей. Вони можуть виступати як сніго- та вологоутримуючими бар’єрами, пом’якшувати мікроклімат, створювати сировину для біопалива, стати джерелом для отримання додаткової продукції як то фрукти, ягоди, трави, або навіть гриби.

Читайте також: Розорювання схилів України: як запобігти деградації ґрунтів


Анна Даниляк, фахівчиня зі сталого сільського господарства ГО “Екодія”

«Зелені зони багаторічних насаджень вздовж сільгоспугідь, промислових об’єктів, берегів водойм тощо є класикою природоорієнтованих рішень, про які зараз часто згадують в контексті кліматичної кризи. чимало різновидів буферних зон, як от лісосмуги, є добре відомою та випробуваною часом практикою.

Однак попри очевидні вигоди ця практика та й самі насадження в Україні часто стали занедбаними, і навіть за їх рахунок розширились сільгоспугіддя. Водночас за останні десятиліття викиди парникових газів та інших забруднюючих речовин від агросектору в країні зростали, а самі аграрії побачили пришвидшення темпів ерозії ґрунтів та все частіші екстремальні погодні явища. Причини й наслідки як ніде інде виразні коли ми говоримо про несталі агропрактики.  

Курс на зелену відбудову України й вступ у ЄС є вікном можливості для відродження добре знайомих прийомів та нових екологічно збалансованих рішень для сталого розвитку такого важливого аграрного сектору» – каже Анна Даниляк, фахівчиня зі сталого сільського господарства ГО “Екодія”.


Детально про буферні зони розповів в інтерв’ю SEEDS Віталій Володимирець, кандидат біологічних наук, доцент кафедри агрохімії, ґрунтознавства та землеробства Національного університету водного господарства та природокористування в м. Рівне.

Цей матеріал був підготовлений в рамках інформаційного проєкту про екопрактики для сільського господарства у парнерстві з ГО «Екодія».


Віталій Володимирець в експедиції

– Що таке буферна зона?

– Сам термін «буферна зона» в наукових колах вживається в різних розуміннях. Що стосується охорони навколишнього середовища, то під буферною зоною розуміють певну територію, найчастіше перехідну зону, яка створюється спеціально або ж обирається з існуючого природного екотопу з метою зменшення негативного впливу тієї чи іншої виробничої діяльності людини на природні комплекси загалом та на окремі компоненти природнього середовища.

Якщо аналізувати агровиробництво, то воно характеризується рядом факторів, які можуть деструктивно впливати на природнє середовище, зокрема на водні екосистеми. Зазвичай самі земельні ділянки поблизу водойм мають певний нахил у бік водойми.

В технології сільськогосподарського виробництва використовується низка речовинних засобів, зокрема мінеральні добрива, отрутохімікати, стимулятори росту, які можуть змиватися поверхневим стоком і потрапляти у водойми. Компоненти цих засобів можуть проникати в ґрунтові й підґрунтові води і таким чином із підземним стоком також потрапляти у водойми.


Буферна зона за участю деревних заростей на межі водойми та агроугідь

Буферна зона якраз і призначена для того, щоб, по-перше, зменшити потрапляння цих компонентів до водойми. По-друге, природна або напівприродна рослинність, яка створюється чи збереглася в таких зонах, акумулює ці шкідливі речовини, значною міро їх трансформує, і вони стають менш шкідливими та менш токсичними. Таким чином завдяки буферним зонам ми можемо суттєво оберігати водойми від потрапляння цих небажаних компонентів.

Звичайно, що законодавством України передбачено створення навколо водойм захисних зон. І не має значення, аграрне виробництво знаходиться поблизу, чи здійснюється будь-яка інша діяльність.

Досвід європейських країн показує, що в багатьох випадках держава якраз зацікавлена і стимулює фермерів робити такі буферні зони.

Такі зони створюють не тільки навколо водойм, а й здовж узбіччя доріг, по периметру полів. Це загальний принцип, який реалізується в багатьох державах. Часто фермери навіть відводять певну частину своїх угідь під ці буферні зони, або захисні смуги.



– Що отримує фермер від створення таких буферних зон?

– По-перше, якщо така зона, така смуга є, і особливо, якщо вона створена за рахунок природних аборигенних видів дерев кущів, там оселяється доволі різноманітний тваринний світ. Частина з цих видів може виступати біологічним захистом від різних шкідників посівів.

Наприклад, в таких зонах часто гніздяться комахоїдні птахи, вони виводять пташенят, яких потрібно чимось годувати. Вони і стають одним із агентів біологічного захисту посівів. Це перший корисний момент буферних зон для фермерів. По-друге, такі захисні смуги створюють ще й певний мікроклімат.

За участю дерев зменшується сила вітру та вітрова ерозія ґрунтів. Вони здатні затримувати сніг, щоб той не видувався з поля, це свого роду природний засіб снігозатримання. А ще буферні зони допомагають згладжувати перепади температур і пом’якшувати мікроклімат.

По-третє, якщо це схилові землі, то ерозійні процеси, зупинятимуться якраз на межі з буферною зоною, там вони будуть гальмуватися. Ґрунт не змиватиметься повністю, він доходитиме до буферної зони, і там затримується.

Буферні зони можна створювати за рахунок плодових дерев, або кущів. Якщо вони не будуть використовуватися безпосередньо для споживання людини, вони можуть стати кормом для птахів та інших тварин, які стануть менше шкодити плодовим насадженням фермера – птахи матимуть іншу кормову базу.



Сьогодні в селах створюються певні проблеми, коли шпаки чи дрозди-горобинники об’їдають плоди черешні, вишні та інші ягоди. Все тому, що колись дикорослих черешень було в придорожніх смугах і лісах багато і птахи могли живитися там. Зараз таких дерев практично немає, тому птахи і використовують можливість поживитися тими плодами, які зростають у фермерських садах. Плодово-ягідні насадження у буферних зонах – це доволі велика перевага.

– Як може фермер допомогти облаштувати буферні зони? Можливо, для цього існують якісь технології?

– Характерна особливість таких зон – це добре сформована багаторічна рослинність. Тільки тоді буферна зона може ефективно виконувати свою роль захисту. І це не обов’язково мають бути лише дерева й кущі, але було б добре там поєднувати разом із деревами й кущами трав’янисту багаторічну рослинність.

Ми пропонуємо робити буферну зону у вигляді смуг, які чергуються. Та територія, що прилягає безпосередньо до поля, – там можуть бути луки, чи посіви багаторічних трав. Далі йдуть низькі кущі. За кущами – дерева середньої висоти, а потім можуть висаджуватись і високі дерева.



Це можуть бути, знову ж таки, плодові дерева й плодові кущі, тобто фермери можуть їх використовувати для отримання додаткової продукції. Але там можна вирощувати ті дерева, які господар із часом може використовувати для отримання деревини, чи навіть палива. Дерева все одно будуть всихати, у захисних смугах доведеться робити санітарний догляд. Отримана деревина теж може дати додатковий прибуток для фермерів.

Можна розглядати різні варіанти конструкції таких буферних зон. Ще один з цікавих варіантів: можна розсіяти там грибницю й грибні спори.

Якщо захисна зона навколо водойми передбачена законом і відповідна ширина дотримана, фермер просто не повинен її руйнувати. Він може покращити її захисну здатність, висадити там якісь дерева або кущі.

Однак вносити корінні зміни він не може – це не його угіддя. А вже на своїй земельній ділянці, він може робити додаткові захисні смуги і конструювати їх, як він вважає за потрібне.


Буферна зона між водоймою та агроугіддями

– Прибережні захисні смуги, вони чимось відрізняються від інших?

– Залежно від того, яка річка, мала, велика чи середня, і яка площа водойми, законодавством чітко визначена ширина водоохоронних зон. На жаль, цих нормативів не завжди дотримуються, і навіть не стільки фермери, а передусім забудовники. В селах, – це насамперед приватний сектор, де раніше була практика додатково робити собі городні ділянки поблизу садиби в прибережній зоні.

Зараз з’явилася інша проблема пов’язана з рекреацією та облаштуванням відпочинкової інфраструктури. Там є також свої певні вимоги, але вже іншого характеру: побутове забруднення, витоптування і т.д.

Взагалі ж для фермерів це непогана практика – створення буферних зон. На жаль, сьогодні вона відійшла на задній план, – є проблеми більш серйозніші. Одна з них – отруєння бджіл та інших комах, коли фермери обробляють поля отрутохімікатами, що часто обумовлює масову загибель корисних комах, негативно впливає на здоров’я місцевих жителів.

Буферні зони, до речі, певною мірою дають можливість захистити прилеглі території від надземного обприскування, особливо якщо вони сформовані з деревної рослинності. Буферна зона значною мірою бере на себе перший удар і таким чином значною мірою перешкоджає подальшому поширенню отрутохімікатів.



– Облаштування буферних зон з рослинністю для прибережних захисних смуг також актуальне?  

– У багатьох випадках біля берегів рослинність більш-менш збереглася в природному стані. Хоча буває і так, що прибережні зони зайняті інвазійними видами. Тоді їх потрібно видаляти і на їх місце насаджувати наші аборигенні види.

Наприклад можна посадити саджанці дуба, граба чи в’яза. З часом з них можна отримати якусь деревину, хоча дуб росте повільно і для цього потрібно десятки років. Однак це дерево корінне, яке виконує чимало екологічних функцій.

З грабом набагато простіше, особливо в прибережних зонах, де краще зволоження, такі дерева досить добре приживаються і швидко ростуть. Є цілий ряд кущів, та ж сама калина, малина, крушина, смородина. У захисних смугах також можна вирощувати й плодові дерева або ягідні кущі.



– А які саме дерева відносяться до інвазійних видів?

– Перш за все, це північноамериканський клен ясенелистий, він вже давно утворює густі зарості вздовж доріг практично по всій Україні. Далі – це робінія біла або біла акація та дуб червоний. Наш природній дуб звичайний не витримає ніякої конкуренції поряд з червоним. Наш аборигенний дуб достатньо плодоносить раз на 5-7 років і його жолуді мають схожість 20-10%. Тоді, як дуб червоний дає жолуді щороку, і схожість у них сягає до 90%. Але деревина в нього гірша.

З кущів – це аронія чорноплідна або чорноплідна горобина, пухироплідник калинолистий, ірга. Колись ці види висаджувались у лісництвах. Зокрема аронія та ірга мають непогані ягоди, з них можна робити компоти, варення, отримувати харчові барвники. Але з часом вони почали поширюватися стихійно й досить інтенсивно, витісняючи з насаджень наші корінні дерев’янисті види й затінюючи травостій.

– Вже давно в Європі діють спеціальні заохочення від влади, які стимулюють агровиробників облаштовувати буферні зони. Чи стане у нагоді практика ЄС для наших фермерів?

– Водні ресурси і водні екосистеми – це дуже важлива ланка в колообігу речовин і міграції різних речовин, в тому числі і забруднювачів. Саме ж розповсюдження забруднювачів починається передусім з водойм. Все, що змивається з полів, так чи інакше потрапляє до підземних вод і водойм. А далі, з водою і по ланцюгах живлення воно розповсюджується фактично по екосистемах всієї планети.



Я вам наведу приклад. У кінці 30-х років минулого століття був синтезований пестицид ДДТ для знищення колорадського жука. Років через п’ять після того, як його почали застосовувати, він був виявлений в організмах пінгвінів за тисячі кілометрів від місця застосування. За п’ять років він мігрував настільки далеко!

В Європі вже давно зрозуміли те, наскільки важливі водні ресурси і взагалі вода. Та й навіть для України зараз це стає доволі актуальної проблемою. З водою є певні проблеми навіть в таких регіонах, як Полісся. Кілька попередніх років поспіль було посушливе літо, спостерігався відчутний дефіцит вологи. Зокрема в криницях вода пропадала зовсім, або її рівень сильно знизився.

У Європі діють спеціальні заходи стимулювання для фермерів, щоб створювати захисні буферні зони, але не тільки навколо водойм, а взагалі навколо агроугідь.

Я вважаю, що це доволі перспективний напрямок, який потрібно популяризувати і, можливо, навіть законодавчо за певних обставин зобов’язувати фермерів робити певні дії в цьому напрямку. Адже частка площі під природно-заповідними територіями чи взагалі екологічно-безпечними територіями з природною рослинністю в Україні відстає від загальноприйнятих у Європі 15%.

Частка орних земель у нас доволі велика. Якщо в Європі їх приблизно 40%, то в окремих регіонах України, зокрема в Степу, їхня частка може сягати до 80%. А це в два рази більше, ніж рекомендується науковцями.



Екодія – це громадська організація, яка вже багато років працює над тим, аби сільське господарство розвивалося із меншою шкодою для довкілля. І ми прагнемо допомагати у цьому фермерам та фермеркам України та дізнаватися про ваш досвід, щоб зробити впровадження сталих практик ще приємнішим та кориснішим для вас.

Долучайтеся до онлайн спільноти та дізнавайтесь про сталі сільгосп практики, а також діліться власним досвідом та ідеями. Чекаємо на вас за посиланням:  https://www.facebook.com/groups/1058353138940722    

 

      

 

 

SEEDS

Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook Instagram
Youtube та Підписуйтесь!

Залишити коментар

Ваш email не буде опубліковано

Do NOT follow this link or you will be banned from the site!