Полуничний агротуризм – ноу-хау молодого фермера з Львівщини

0 218

“Доля любить сміливих” – говорить Микола Стецьків, український фермер-ягідник, власник львівської ферми “ФайнаBerry”. Він розпочав власну справу з вирощування суниці садової (полуниці) всього з 800 саджанців, не маючи на початку ані фермерського досвіду, ані технічних знань. І за декілька років він довів площу ягідної плантації до одного гектару.

Сміливість необхідна будь-якому підприємцю, вважає він. Микола не побоявся ризикнути і зайти напряму в сегмент HoReCa, чим “позбавив хліба” посередників і наразі продає власну ягоду по преміальній ціні, ще й розвиває “полуничний туризм” та шукає інвестицій і партнерства, маючи на меті нагодувати львів’ян файною та корисною ягодою і масштабувати власний бізнес.

– Миколо, як Ви прийняли рішення зайнятися ягідництвом?

– Таке рішення я ухвалював разом з дружиною. Вона була ініціатором цього процесу після мого повернення зі Сходу України (Микола Стецьків став добровольцем АТО на Донбасі). На той момент я був безробітний, тому звернувся до центру зайнятості, щоб стати на біржу праці.

Мені запропонували відкрити власну справу, згідно з програмою виділення одноразової фінансової допомоги. Розмір цієї допомоги залежав від рівня зарплати на попередньому місці роботи. У мене вийшла сума 28 тис грн. на розвиток власного бізнесу. Я захистив бізнес-план з вирощування суниці садової (полуниці) та отримав її.

Ми почали шукати бізнес-ідеї, почали розбиратися глибше та шукати інформацію  щодо ягідного бізнесу усюди. На той час виявилося, що інформації в інтернеті щодо вирощування цієї ягоди майже немає, а та яка була – досить оманлива. Але бажання стати підприємцем та займатися власним бізнесом було настільки загострене, що ми почали детально вивчати цю ягоду.

– Чому саме при обранні бізнес-ідеї Ви обрали суницю садову? Цей вибір був продиктований якимось емоційним рішенням?

– Річ в тім, що ми з дружиною виховуємо 4 синів і 1 доці.  І ми згадуємо той момент, коли наші діти потрапили на грядку з полуницею. Їхні емоції дуже викарбувалися в нашій пам’яті. Адже вони виросли у місті і для них земля, кущі полуниці були своєрідним атракціоном – щось нове та нестандартне, яке можна зірвати та з’їсти. І коли ми згадали це, то далі вже з дружиною сфокусувалися на цій ягоді.

При цьому ми не мали поняття про цей бізнес. З інформації в інтернеті ми думали, що вклавши 28 тис грн наступного року ми отримаємо вдвічі більший прибуток. Але реальність розбила наші мрії вщент.

– Які саме у Вас були на початку розчарування?

– В 2016 році ми ще не мали автомобіль та їздили на ділянку двома “маршрутками”. Ділянка була в молодому лісі, де я спочатку корчував дерева. Це була суцільна цілина. На той момент ми ще не знали, що треба спеціально готувати землю під плантацію і тому невдовзі ми побачили, що бур’ян “заглушив” наші кущі з полуницею – з 2 тис. їх залишилося близько 800 і вони дали нам врожай по одній ягоді з куща.

У цей момент в мене було велике розчарування і з’явилося бажання виїхати з України на заробітки. Але повертаючись додому з ділянки я знайшов підкову. І я зрозумів, що це  – на щастя. Прийшовши додому та зайшовши до інтернету я натрапив на статтю, у якій було написано: якщо ви знайшли підкову – підкуйтеся нею, пашіть як кінь та буде вам щастя.

Ми зрозуміли з дружиною цей натяк долі і почали аналізувати помилки у веденні нашого бізнесу. Прислухавшись до здорового глузду ми зрозуміли, що його треба розпочинати по-новому. Тому в 2016 році ми вже розпочали з 4 грядок, на яких висадили близько 800 саджанців. Зараз ми вже дійшли до плантації площею в 1 га і, звичайно, рухаємося далі.

Цього року ми вперше завершили висаджувати свій гектар поля. На повну врожайність вийдемо наступного року. Саме тому оцінити власні прибутки з правильної точки зору зараз не є можливим. Варто сказати, що цього року ми понесли певні збитки, пов’язані з нерозумінням відбору сортів.

Річ в тім, що ми знаходимося у Львівській області, яка є найскладнішим регіоном України, з точки зору специфіки погоди, яка змінюється, подекуди, тричі на день. Наприклад, це може бути період затяжних дощів, після яких встановлюється шалена спека. Такі умови сприяють розповсюдженню усіх можливих грибкових хвороб рослин.

Тому ми понесли збитки через те, що обрали для вирощування неправильний сорт. Загалом, з 2016 року, ми змінили у своєму господарстві 16 сортів полуниці.

– Ви не боїтеся експериментувати з сортами?

– Ні, навпаки, я ставлюся до цього, як до необхідності. Говорять, що в дискусії народжується істина. Так само експерименти при вирощуванні полуниці дозволяють обрати оптимальний варіант для нашого бізнесу.

На сьогодні ми маємо лише перевірені сорти, які вже добре відомі мешканцям Львова. Це такі сорти як “Джолі”, додатково висадили ще “Клері”. З ремонтантних сортів ми залишили “Світ Ен”, який має найкращі смакові та зовнішні характеристики при вирощуванні у нашому регіоні.

– У чому особливість Вашого ягідного бізнесу?

– Те, що ми заклали у 2016 році відбилося вже у 2017-му, а те, що закладалося у 2017-му відбилося прибутком у 2018-му. Ще й за рахунок тактик агротуризму (коли споживачі можуть збирати нашу ягоду власноруч з кущів) та за рахунок впровадження доставки додому, в цьому році ми вже мали перший контракт співпраці, а на наступний рік ми маємо контракти з постачання у великі торгівельні мережі та готелі.

Варто сказати, що в своєму бізнесі ми маємо великий відсоток доданої вартості. Якщо в середньому у Львівській області суниця в сезон коштує 25-35 грн/кг, то ми продаємо її по 60-70 грн/кг.

Оминаючи посередників, ми напряму працюємо з мережами. Ми вбачаємо вільну нішу у ланцюзі “виробник-споживач” і тому пішли до свого споживача, задовольняючи усі його вимоги: щодо доставки, якості тощо. Наприклад, ми уклали контракт з Львівською майстернею шоколаду.

У нас також існує домовленість з трьома найбільшими IT-компаніями Львова щодо постачання полуниці, яке ми плануємо розпочати у лютому. Так само ми плануємо у лютому зустрітися з найбільшими готелями Львова, які зацікавлені у наших поставках свіжої полуниці.

– Яким Ви бачите власний бізнес через декілька років? Чи є у Вас довгострокова стратегія розвитку?

– У моєму регіоні полуниця буде користуватися попитом досить тривалий період часу. Можу сказати, що ще кілька років я буду спокійний з питань її реалізації. Що ж буде через 4-5 років – спрогнозувати важко. Адже приклад успішного вирощування полуниці спонукає усіляких “романтиків” пробувати себе у цій галузі.

У мене є стратегія розвитку бізнесу. Я обрав напрямок диверсифікації продукції і розвиток агротуризму. Тобто це саме те, що дозволить збільшувати додану вартість моєї продукції. Найближчі роки плануймо виробляти ягідні мікси. Так само у нас є плани з вирощування тих культур, яких на сьогодні позбавлений ринок.

Вже приблизно за два роки ми плануємо започатковувати нові проекти, але вже не у ягідному, а скоріше, овочевому сегменті. Наступним етапом нашого бізнес-розвитку має бути франшиза, яку ми будемо продавати по всій Україні. Є також бажання з висаджування виноградників та подальшого виробництва власної лінійки вина під нашим брендом.

– Що ви вкладаєте у поняття “агротуризм”?

– Це є проста річ, що працює за принципом – “збери собі сам”. Я запрошую людей, щоб вони самі збирали собі суницю садову. У цьому випадку я не несу витрат на робочу силу,  пакування, не витрачаю час на збирання та доставку.

До речі, людям подобається збирати ягоду і торкатися неї власноруч. Звісно, це також активний відпочинок для містян, який по-своєму їх “затягує”. Варто сказати, що в майбутньому такий напрямок агротуризму буде дужебуде дуже поширений у великих містах: Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі, де буде знаходитися споживач.

– Наразі Ваш ринок реалізації – Львів?

– Так. Наразі ми не можемо вийти на рівень, припустимо, області. У Львові зараз шалений попит на суницю садову і поки ми не можемо задовільнити його повністю.

– Сьогодні часто від фермерів  можна почути, що напряму зайти в HoReCa – важко. Як Ви вирішуєте це питання?

– Ті про кого ви говорите, як правило, жодного разу не проїхали по готелях, мережах та ресторанах та не запропонували свою продукцію самі. Їх страхи про те, що їм заздалегідь відмовлять переважають над здоровим глуздом. У мене такі страхи відсутні.

Я не боюся йти і пропонувати людям те, що насправді є дуже високої якості. Перед тим як їхати до покупців я шукав їх у соціальних мережах або через знайомих, чи просто заходив до них та питав про те, чи можна обговорити можливості нашої співпраці.

На такі зустрічі я брав з собою 0,5-1 кг власної ягоди і люди йшли на зустріч, приділяючи мені час. При цьому на таких зустрічах я казав, що ми працюємо в законній площині, ми готові брати на себе усі ризики, пов’язані зі своєчасним постачанням, і ми гарантуємо обсяги поставок нашої cуниці садової.

– До речі, ресторатори, як правило, погоджуються на співпрацю саме з тими фермерами, які працюють відкрито і у законному полі. Це так і у Львові?

– В основному фермери побоюються легалізації через незнання бухгалтерської системи. Крім того, вони не хочуть ділитися прибутком. У мене є дуже розумний юрист та досвідчений бухгалтер, які працюють на “аутсорсингу” – в залежності від задіяного ними часу на роботу, їм нараховується зарплата.

Коли я консультувався з бухгалтерами, то вони мені пояснили, що у своєму бізнесі я буду платити тільки податок на землю і податок з зарплат. У фермерів є страхи, що вони будуть сплачувати податки чи не 50% прибутку від реалізації продукту. Такі страхи у людей є виключно через їх неосвіченість.

Я в принципі налаштований на те, щоб делегувати частину своїх повноважень у бізнесі. Але делегувати тим, хто дійсно цього заслуговує, адже сьогодні не усі люди знаходяться на своїх місцях. Наприклад, ринок праці перенасичений юристами. Але знайти справжнього з них, який не буде ставити тобі зайвих запитань, а буде якісно виконувати свою роботу – складне завдання.

– Щоб Ви порадили тим, хто тільки хоче розпочати ягідний бізнес?

– Перш за все порадити тут варто державі, яка має створити центри надання інформаційних послуг або дорадчих служб, які б мали робити аналітику ринку. У свій час я вирощував полуницю керуючись тим, що в мене було інтуїтивне відчуття, що я роблю все правильно.

Ніша, в якій я знаходжуся зараз є вільною у Львові – я в ній працюю один. Але згодом з’являться наступні гравці ягідного ринку. І тут постане питання: як нам бути? Якщо усі вони розпочнуть займатися полуницею, то нам просто не вистачить місця.

– Якої ще підтримки потребують фермери на Ваш погляд?

Фермери, передусім, потребують доступних кредитних коштів. І тому сьогодні треба, щоб кредити видавалися не під заставу землі, адже якщо фермер бере кредит на таких умовах, то він не може потім отримати гроші для розвитку фермерської діяльності. Тому має бути напрямок з підтримки фермерів, які оформили офіційно власну діяльність, у вигляді кредитних коштів.

Тобто, якщо людина має офіційну фермерську справу вже рік, на мою думку, має бути можливість взяти кредит для розвитку власної справи у розмірі хоча б мільйона гривень.  Якщо він веде справу вже два роки, має прозору діяльність, то він має можливість взяти кредит вже розміром два мільйони гривень.

І треба щоб держава динамічно рухалася в цьому напрямку, адже чим довше фермер займається фермерською діяльністю, то тим більше йому потрібно грошей, для модернізації свого бізнесу, бо в ягідництві задіяно дуже велика кількість людей, які хочуть жити в Україні і працювати тут.

Катерина Звєрєва.

SEEDS.org.ua  за інформацією EastFruit

Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook Instagram та YouTube. Підписуйтесь!

Залишити коментар

Ваш email не буде опубліковано