Українські вчені знайшли унікальний метод озеленення міст за допомогою моху та наноцелюлози

0 1 652

Як зробити українські міста зеленішими та комфортнішими для життя? На це питання спробувала відповісти Катерина Кроленко, яка нещодавно презентувала свою ідею озеленення міських просторів на Нідерландському тижні дизайну.

Ідеальна для людини вологість повітря — 40-70 %. Проте в містах цей рівень нижчий — навіть та вода, яка випадає з опадами, не затримується, а потрапляє в каналізацію. Тому міське повітря зазвичай сухіше. Це шкідливо для людини — таке повітря пересушує слизові оболонки та є ідеальним середовищем для розмноження вірусів.

Брак вологи та озеленення спричиняє також перегрівання міст — у Києві, наприклад, різниця може сягати 10 градусів. Найспекотніше — на Оболоні, Троєщині, Осокорках та в районі Хрещатика.

«Наші міста — це така сама екосистема, як степи та ліси. Різниця лиш у тому, що міста не мали мільйонів років еволюції, тому процеси в них не збалансовані. Тому я вважаю, ми маємо навчитись у природи використовувати воду раціонально», — вважає авторка проєкту NanoRetention Катерина Кроленко.

Катерина пропонує наблизити міську екосистему до природної, розміщуючи на фасадах багатоповерхівок панелі з мохом. Адже він виробляє не менше кисню, ніж дерева. А ще може переживати посуху та холод, що важливо для українського клімату.

«Ми використовуватимемо мох, який росте в нашій країні — під час посух та холодів він впадає в сплячку. А за сприятливих умов повертається до життя. До речі, у скандинавських країнах також можна побачити мох на фасадах — він виживає й у холоднішому, ніж у нас, кліматі. А ще мох дуже класно очищує повітря й поглинає шум», — розповідає Катерина.

Зараз системи озеленення фасадів беруть воду із системи водопостачання. Зазвичай це робиться через комп’ютеризовані системи: для цього необхідні різноманітні насоси, таймери, датчики. Однак Катерина вирішила, що використовувати воду з водогону, у перспективі, не екологічно — і почала думати, як можна використовувати для живлення рослин дощову воду.



Рішення прийшло несподівано: «Якось я прочитала новину, як із чайного гриба (його ще називають комбучею) роблять штучну шкіру. Вивчивши цей матеріал детальніше, я дізналась, що можна зробити так, щоби чайний гриб збирав дощову воду і з часом віддавав її — наприклад, рослині».

Властивості чайного гриба почали активно досліджувати приблизно 10 років тому. Наноцелюлоза (або бактеріальна целюлоза), яку отримують при його обробці, використовується в медицині — з неї роблять штучні хрящі, кістки, пластирі, які пришвидшують загоєння ран та ін.

«У наноцелюлози кристалічна ґратка дуже високої якості. Через це матеріал швидко набирає воду, але при цьому рідина розповсюджується по матеріалу дуже рівномірно. А ще наноцелюлоза чудово переживає заморозку», — коментує Катерина.

Важливою задачею було також зрозуміти, як конструкція кріпитиметься до фасадів. «Озеленити висотку непросто, коли ви її вже побудували. Краще це робити на етапі проєктування. Наша архітекторка, Марина Білоярцева, підказувала, які вже існуючі інженерні рішення можна використовувати для кріплення на фасадах», — зазначає Катерина. Також реалізовувати проєкт допомагали архітекторка Ольга Гусарова та дизайнерка Аліна Костікова.

У результаті команда проєкту дійшла до ідеї, що система має бути модульною та розміщуватись на вентильованих фасадах. Модулі кріпитимуться незалежно один від одного, що дозволить підібрати оптимальну конструкцію для конкретної будівлі та легко їх змінювати.

Найближчим часом Катерина планує знайти фінансування та оптимізувати процес вирощування наноцелюлози — адже для випуску робочого прототипу потрібно провести ще чимало досліджень.

 

SEEDS.org.ua за інформацією Rubryka.com

Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook Instagram
Youtube та Підписуйтесь!

Залишити коментар

Ваш email не буде опубліковано

Do NOT follow this link or you will be banned from the site!