Вітчизняний часник має великий експортний потенціал, яким не поспішає скористатись український фермер

0 381

Україна за 5-10 років може стати стабільним виробником часнику, з загальним оборотом галузі не менше 100 млн доларів на рік. В цьому переконаний Михайло Сорока, директор компанії АГРОМОММ (Дніпро) який взявся відроджувати галузь часниківництва в Україні.

Про нюанси вирощування цієї культури та перспективи для українських виробників часника він розповів у ексклюзивному інтерв’ю для SEEDS.


 

– Ви наголошуєте на тому, що вітчизняне часниківництво потрібує відродження. Невже в Україні цієї галузі сьогодні не існує?

– На жаль, в повному розумінні цього терміну – «ні», поясню чому. Провівши аналіз, я дійшов висновків, що галузь майже втратила основні ознаки, які б дозволяли їй називатись «галуззю». По-перше, майже не залишилось промислових виробників товарної продукції, які б маючи більш-менш сучасні технології виробництва та зберігання і могли видавали на ринок хоча б сотні тон якісної продукції.

Більшість таких підприємств були сконцентровані на півдні Донецької, Запорізької, Херсонської областей. Загальний виробничій потенціал складав не менше 1500 га. за площами вирощування, та не менше 2 тис. тон сучасної переробки та зберігання.



Цей регіональний кластер «закривав» значну частину місцевого ринку, та мав значний експортний потенціал.  Наразі це все знищено війною. Підприємства на іншій частині країни переживають, чесно кажучи, не найкращі часи. Нові майже не створюються по певним причинам.

По-друге, стан селекції та насіннєвої галузі. Чесно кажучи тут завжди були проблеми, але раніше хоча б можна було знайти посадковий матеріал в об’ємах та сертифікований. Наразі це майже не посильна задача. Ви скажете: у нас в селекції не так все погано, з’являються нові вітчизняні сорти, реєстр не маленький і так далі.

Читайте також: На Одещині з’являться тестові поля бавовнику

Все це так. Але якщо самий фантастичний по сортовим або органолептичним показникам сорт не захищений у правовому полі, не конкурентний на міжнародному ринку, його не має в полях на сотнях або тисячах гектарах і як кінцевий результат – полці супермаркету, то це не є досягнення селекції, це пам’ятник селекціонеру.

На що максимум може розраховувати цей сорт, так це стати «народним» на кшталт «Гуляйпільський» або «Пологівський», та вирощуватись на кожному городі і продаватись поштучно на бордюрі стихійних ринків біля метро.

Хоча я зовсім не проти, а навпаки «за» розвиток господарств, наприклад, сімейного типу, але ті, які ефективні, та хоча б дотримуються певних технологій, працюючи в рамках патентного права.

По-трете, маючи шалений потенціал у цій галузі, у нас відслідковується повна неготовність стати частиною міжнародної продовольчої системи з її правилами, законами та можливостями. Рано чи пізно ми станемо членами великої сім’ї ЕС і там буде тільки два варіанти: або ми конкуруємо з іспанцями за глобальний ринок Європи, або поляки завозять нам дешевий мексиканський часник по 1,5$ за кг, не кажучи вже про «азіатський продукт», який в «піднебесній» вирощують для країн третього світу.  

Є ще четверте, п’яте, шосте про стан цієї специфічної для України галузі, але цього разу не хочу в них заглиблюватись. Хочу зауважити тільки одне: цей бізнес, став привабливим фінансово для виробників, так і стратегічно важливим для країни в контексті валютних надходжень ще 20 років тому.

– Що ж було 20 років тому?

– По-перше, в той період був розквіт вітчизняної селекції, який базувався на простому відборі аборигенних клонів переважно південних областей країни. Хоча це було достатньо хаотичне, та безсистемне явище, але вельми цікаве.

Тільки наше підприємство мало на багарі близько 70 га насіннєвих площ. Ми видавали на ринок до 120т. повітряної цибулини, та до 300т зубкового матеріалу найвищої якості. На той час «ми» – це група компаній «Best Garlic». До неї входило насіннєве та декілька репродукційних господарств. Також я був бізнес-партнером селекціонера Івана Захаренко.

Нами був створений сорт озимого часнику «Любаша», який до цього часу являється самим найпоширенішим в Україні, та базовим ще мінімум в 5 сусідніх країнах. До речі, свого часу білоруси та росіяни «вкрали» цей сорт, та зареєстрували його в своїх реєстрах відповідно «Палєсскій сувєнір» та «Дубковській». З оглядом на сьогодення, то цей факт якось зовсім не дивує. Також цей сорт був введений в реєстр ЕС, та підтримувався близько 5 років.

Наша компанія налагодила експорт посадкового матеріалу об’ємом близько 100 т на рік, у тому числі і до країн ЕС. Разом з нами почали розвиватись багато підприємств, проводились міжнародні галузеві конгреси, конференції, фестивалі. Велась колосальна наукова та винахідницька праця.

У той період тільки у Херсонській області площі промислового виробництва часнику сягали до 800 га.  «Золоті» були часи для розвитку індустрії. До речі, я досі переконаний, що велику частину успіху у цьому бізнесі (особливо для початківців) складає використання досягнень вітчизняної селекції.

– Як саме ви збираєтесь відроджувати часниківництво в Україні, чи є вже якісь певні проєкти?

– Я зараз працюю над проектом, який повинен дати новий масштабний поштовх в розвитку цієї вельми перспективної галузі. Локація проекту – Дніпропетровська область. Площа 20 га під вирощування однозубки. Виробничій план – до 200 т. високоякісного насіннєвого матеріалу.



Я використовую власну технологію вирощування однозубкового матеріалу, що має найвищій потенціал по врожайності, та є здоровим в розрізі фітопатології. Однозубка – це високоінтелектуальний продукт, який є важливим сегментом сучасної, та конкурентної технології виробництва часнику, яка дозволяє «заробляти» починаючі від селекціонера до власника мережі супермаркету. Можливість точніше обчислити кожен етап виробництва – це основна наша превага перед класичним зубковим матеріалом. На мій погляд – це дуже важливо.

Свого часу я проводив семінари у Франції та Німеччині фермерам, які займаються часником у своїх країнах. Так ось, там взагалі не знають і не використовують поняття «кількість посадкових одиниць», – вони не знають скільки у них рослин на гектарі.

Більшість виробників часнику у світі, м’яко кажучи, далекі від поняття «точне землеробство», а це зараз світовий тренд у сучасному сільському господарстві. На моє глибоке переконання, це може стати однією з наших конкурентних переваг у майбутньому. Також, якщо далі говорити про обчислення, то однозубка легко піддається антропометричному вимірюванню, що теж дуже важливо, наприклад в прогнозуванні «стандартної» кількісної маси.

Взагалі то є більш масштабна концепт-ідея, яку я планую втілити, окрім організації висококласного насіннєвого господарства. Вона полягає в створенні відповідного ланцюжка: нова селекція = першокласні репродукційні господарства = «клуб» товаровиробників = ритейл.

Якщо схематично, то, на мою думку, це має виглядали так:

Нова селекція – робота зі створення нових вітчизняних сортів, або апгрейд старих, які не втратили високих органолептичних показників, та конкурентної здатності. Тільки цей процес повинен проходити вже на іншому рівні, а саме з урахуванням нових можливостей. Насамперед в одночасній реєстрації в максимальній кількості реєстрів, у тому числі міжнародних.

Паралельно достатньо «агресивно» популяризуючи «українське», тому що наприклад по органолептиці, наш часник точно на світовому рівні і має зайняти гідне місце, щонайменше для ринку переробки.



Першокласні репродукційні господарства – робота зі створення насіннєвих господарств. Їх повинно буди декілька і створені вони будуть за гібридною нідерландсько – іспанською схемою.

Клуб виробників – створення декількох «умовних кооперативів» з жорсткими умовами потрапляння туди. Тут виключно іспанський досвід, коли існують дві великі Асоціації, де тільки для членів цієї спільноти доступні спеціальні ціни на якісний посадковий матеріал, та доступ до най новітніх технологій на кшталт – розущільнення ґрунту.

Ритейл – тут все дуже просто. Для будь-якого ритейла, Бог – це ціна. І тут більше нічого додати.

Україна досить швидко може стати стабільним виробником цього нішевого продукту, з загальним оборотом галузі не менше 100 млн доларів на рік, щонайменше до 2030-2035 років.

За моїми підрахунками у галузі на постійній основі можна створити не менше 2 тис. нових робочих місць. Я вірю, що можливо збудувати ланцюжок «де всі заробляють» і я знаю як це зробити. Запрошую до співпраці оптимістично настроєних однодумців.

 

 SEEDS

Головні новини Seeds та агроідеї для зростання вашого бізнесу в Telegram Facebook Instagram
Youtube та Підписуйтесь!

Залишити коментар

Ваш email не буде опубліковано

Do NOT follow this link or you will be banned from the site!