Валентина Завадовська: будь яке підприємство – це відображення сімейної системи власника та керівника

0 38

Хто вони – люди, що надихають? Як їм вдається випромінювати ось саме ту енергію – завдяки якій хочеться діяти?

З Валентиною ми познайомились на одному із заходів Агрідіскашн клубу, котрий проводить Сашко Журавель разом з Анною Кравцовою. Саме тоді й стало зрозуміло – чиє дитинча органічні  березові соки «Spring Drops». Потім ми якось зустрілись з Валентиною в Києво-Могилянській бізнес-школі на заході з експорту. І ще пару раз життя зводило, ніби натякаючи – вам треба поспілкуватись.

Цей день настав, майже друга година дня, я біжу по вулиці Ярославів Вал на зустріч до Валентини. В заклад, що називався «Трішки Більше»… Мабуть, не випадково обрали саме його, адже завжди нам треба трохи більше часу…Так само і з Валентиною, я й не помітила як промайнула майже година нашої розмови – а питань у мене менше не стало. Деталі – у матеріалі Вони годують Україну. Родинна справа. Родина Завадовських. Березовий сік “Spring Drops”

Партнери нашої рубрики «Родинна справа» та жінки в АПК – щорічна виставка АГРО.

  • Давайте, поговоримо про мрії, – почала я розмову.
  • Мрії…- замислилась Валентина.
  • Про що ви мріяли в дитинстві?
  • Не пам’ятаю, скільки вже років намагаюся згадати, якось не пам’ятаю я про мрію в дитинстві. Ось у старших класах в ліцеї, ми вели пари один одному. Це було, напевно, одним із таких самих веселих заходів. Тобто, біля дошки я себе відчувала досить комфортно. Так само й в університеті. Магістратура, аспірантура. В мене було якесь бачення, що я буду викладати. Правда в 20 років воно звучало: «коли я в 35 буду мати достатній заробіток і роботу – піду викладати!». От мені цього року 35 і я згадую свої слова, і так трохи кумедно.
  • Тобто, ви викладаєте, чи ви не викладаєте?
  • Офіційно, я не викладаю, але так чи інакше, вся моя трудова діяльність, більшість її, пов’язана з навчанням бухгалтерів з нуля, співробітників, керівників, які тільки вчора від «станка». Так чи інакше, навчала, багато випустила різних спеціальностей.
  • То може вам і університет власний відкривати?
  • Та вже можна дипломи назбирати. За стільки років вже скільки людей пройшло через нас.
  • Через нас – ви маєте на увазі через фірму?
  • Так, через компанію. Ті самі бухгалтери. Поки я була двадцятирічною, то й біля мене бухгалтери були яким по двадцять. Мені ставало більше і їм ставало більше. Років 5 назад ми прийняли рішення, що ми вже не беремо зовсім без досвіду, бо я вже досить вчити з нуля.
  • А ви на фірмі з дитинства?
  • Якщо дитинство можна вважати 4-ий курс університету… Фірма не настільки доросла. Запущена у 2000 році, а я приєдналась у 2003.
  • Але фірмі вже вісімнадцять років …
  • Так, саме період юності у «Лілак».

«Не треба практикам питати у теоретиків»

  • Розкажіть, ви коли прийшли на фірму, то відразу зайнялись бухгалтерією, взяли на себе управлінські напрямки? Чи це більше було як: подивлюсь, що мені не до вподоби і тоді вирішу?
  • У вересні місяці, на четвертому курсі мене посадили за комп’ютер. Там «якусь 1С-ку поставили». І ставлять мене перед фактом – бухгалтер звільнилася 2 місяці назад, а там треба «якісь» звіти здати. При цьому мова йшла про головного бухгалтера…
  • Екстремальна ситуація, велика відповідальність – що ви робили?
  • На 4-му курсі в нас була друга зміна. На 8-му ранку мене привозили на роботу, добре, що офіс був хвилин 10 від мого корпусу. Потім йшла на навчання, після п’ятої приходила – до десятої  вечора. Десь рік мене супроводжувала інша бухгалтер. Вона приходила до мене кожного вечора і до десятої вечора ми з нею… Першу виписку я вводила разів, напевно, 10 тижнів зо два. Намагалася я щось питати у своїх викладачів, але не треба практикам питати у теоретиків – це була така марна затія, але було весело.
  • У якому сенсі?
  • По-перше, я сильно відрізнялася від частини студентів: всі хотіли прогуляти пари, а я рвалася на пари, бо можна було відпочити від роботи і в мене було офіційна відмова – я йду на пари. Насправді, мені, напевно, найбільше поталанило.

Ця «бухгалтерша», що мене супроводжувала, вона у нас не працювала, вона була запрошена на рік, щоб мене навчити і допомогти підготувати звіти. На той час можна було ще так, в ручному режимі, багато чого робити. Вона хоч за освітою не бухгалтер, але саме вона мені показала бухгалтерію як творчість, як підхід, де можна, враховуючи вимоги стандартів, багато чого «натворити». Тобто, я сприймаю бухгалтерський звіт як витвір мистецтва, це не про те, щоб ухилятися від сплати податків, це про творчий підхід. Я дуже ображаюсь, коли називають бухгалтерів нудними, педантичними чи що бухгалтерія це якось дуже нудно. Кажу ну як, як? Там стільки є варіантів…

 

«В інших країнах все те саме з творчістю в бухгалтерії»

 

  • Для творчості?
  • Так. Для творчості. Це не тільки про Україну, тому що у нас умовно «не хочуть платити податки». Я, в свій час, вчила міжнародний облік. Боже, там люди мільярдами ворочають і нічого. 30 відсотків «сюди» – 30 відсотків «туди». В інших країнах все те саме з творчістю в бухгалтерії.

«Треба всіх задовольнити, враховуючи рамки законодавства. І це я називаю творчістю»

  • Можете мені трошки розшифрувати? Що ви розумієте під творчістю бухгалтерською? Я вже зрозуміла, що це не про «податки».
  • Тут можна, звичайно, сперечатися що називати бухгалтерією, а що — фінансами… У мене завжди було, мінімум, три зацікавлених особи в фінансовій звітності: власник, який дбає за гроші, банк, який думає, чи дати тобі кредит і податкова. В цих трьох зацікавлених осіб багато в чому конфліктуючі інтереси, але треба всіх задовольнити, враховуючи рамки законодавства. І це я називаю творчістю.
  • Я думаю після цієї цитати до вас підійдуть бухгалтери компанії для уроків з творчості, майстер-класів.
  • Офіційно, це зараз називається фінансовим менеджментом, фінансові директора і так далі. Якби у мене в дипломі було написано, що я фінансовий менеджер, а не бухгалтер, то я би казала, що це тільки фінансовий менеджмент. А так я вважаю, що головний бухгалтер він на те і головний, щоб спочатку подумати, а потім зробити.
  • Ви завжди хотіли працювати на підприємстві? Чи це якось само вийшло…
  • Мене не питали…Насправді, паралельно працюючи, я ж вчилася. Потім була в магістратурі, викладала першому курсу історію бух обліку. Це було ще веселіше. Потім аспірантура.

Мені складно уявити інші сектори, виключно послуг чи не матеріальних – я зовсім з іншої сфери. В нас от є товар, от є виробництво, от є щось матеріальне і це один цикл, одні люди. Я в свій час працювала в великій компанії, але все одно був реальний товар. Тільки, що компанія була транснаціональна, а не маленька українська.

 

«Жила я, приблизно, в автобусі»

  • А чому ви пішли в транснаціональну компанію й покинули своє власне?
  • Не зовсім покинула. Кожні три тижні я приїжджала. Так чи інакше, квартальна і річна звітність все одно були за мною. Жила я, приблизно, в автобусі. Складність була в тому, що наше підприємство росло, точніше – створювалося з нуля. І все, що там було в бухгалтерії, в системі обліку – все було на рівні самоучки. В мене не було того, в кого б я могла вчитися, до кого звернутися в самій системі обліку, в управлінських навичках і так далі.

Переїхала в Київ, попала в «Юнілівер». Була на стику між бухгалтерським і фінансовим відділом. В той же час поступила на міжнародну сертифікацію по управлінському обліку. В корпоративному світі –  якщо хочеш кимось бути, то тобі потрібна додаткова освіта. За два роки я побачила як працює велика «машина»: як складається звітність, як ідуть процеси, контроль системи. Адже, на той час я була, все ж таки, в ідентичності малого українського бізнесу. І корпоративна структура мене відштовхувала, тим, що, по моєму враженню, 75 відсотків часу корпоративного менеджера займає складання звіту перед другим менеджером. Мені було з цим важко змиритися. На маленькому підприємстві ти відкрив двері, вирішив питання – пішов його впроваджувати. А тут треба написати звіт про те, що той напише звіт, про те, що той тому напише звіт і так далі. Але ж школа була крута…

Я повернулася до Чернівців. Продовжила своє навчання з міжнародного фінансового менеджменту і дуже повільно, як зараз бачу, дуже повільно почала впроваджувати системи, принаймні в обліку. Заодно трохи підтягнулися до нас люди, також з системним мисленням, і паралельно на виробництві почався процес підготовки до сертифікації на харчову безпеку, потім на органіку.

«Мало було розгону на власному підприємстві»

  • Чому вирішили піти у «Юнілівер»? Що стало причиною цього вибору?
  • Мало було розгону на власному підприємстві. В мене не було порівняння що таке добре, що таке погано, що таке дешево, дорого, достатньо, не достатньо. Тобто ти «варишся у власному соці». Чернівці в нас дуже специфічне місто. Місто дрібних підприємців – декілька підприємців, яких можна назвати хоча б середніми чи великими і немає в кого спитати «А як?». У декількох підприємств ще з радянських часів є своя специфічна системність. У нових – системності нема. Робиш ти правильно, не правильно ніхто не знає. Коли я приїхала в Київ і пішла на навчання управлінському обліку Британського інституту бухгалтерів (CIMA), у мене виникло питання: «що я робила 5 років в університеті і що ми вчили?». Виявляється все простіше, цікавіше і наглядніше може бути.
  • Це ви вже зрозуміли в «Юнілівер», так?
  • Просто, якби я тільки навчалась на цій міжнародній сертифікації, не маючи прикладу як в цих компаніях впроваджують, то воно б мені пролетіло повз вуха. А так я побачила, що бухгалтерія залишається бухгалтерією. Просто є якісь «бантики»: процедури, схеми, порядки, інструкції, положення і постанови, які прописані, бо цій компанії вже більше ста років і вона талмуди вже всі прописала.

«Мені ніхто ніколи нічого не забороняв»

  • А як відреагували ваша родина – мама з татом стосовно вибору: залишити власне підприємство й піти у найми?
  • Правду сказати, мені ніхто ніколи нічого не забороняв. Якось так. Я і професію сама вибирала, і в ліцей сама поступала. Максимум, що мені можуть сказати: як ти будеш? Так і буду – відповідала…
  • Ваші батьки вирішили зайнятися саме березовим соком. Для мене березовий сік завжди асоціювався з тим, що я йду в ліс, роблю дірку у дереві (умовно кажучи), ставлю банку і потім набирається сік.
  • Березовий сік, напевно, був, скоріше, похідним, він був одним з варіантів. То вже потім вийшло, що він став ключовим. В мене батьки інженери-харчовики. Батько в свій час відпрацював 18 років на спиртовому об’єднанні. Дійшов від майстра до директора. Були певні часи, турбулентні 2-вухтисячні, коли він вирішив щось створити. Це той вік –  біля сорока, коли треба щось робити чоловіку, щоб змінити життя. Це я вже так оглядаючись назад, дивлюся, що якраз в цей час багато таких змін у людей. І в той час якраз в його об’єднанні спиртовому була в занепаді територія, яка колись була харчо-смаковою фабрикою. Зробили договір оренди – того що залишилось за 20 років: цегли, побитого заводу. Пробували все: різні соки, огірки, помідори. Потім зрозуміли, що логістично наша територія конкурентна по яблуку і березовому соку. Все решта це для нас привізна сировина, ми не конкурентні з іншими. Так з’явився березовий сік.

«Ми доганяємо, доганяємо і якісь там порядки наводимо»

  • А хто зробив такі висновки? Ви допомагали чи якогось експерта-маркетолога визивали?
  • Експерти – ми. Все було інтуїтивно, методом проб – робимо сьогодні це, а там той казав, що добре робити інше. Насправді, березовий сік у нас був. Уже декілька підприємств, які в Чернівецькій області, займалися ним. Люди пили його в певній кількості. Це не був новий продукт для нашого регіону.

Обертаючись назад: колись ми дивились на одне підприємство, яке працювало на цьому ринку давно. Порівнювали себе з ними. Потім пройшло років 10, вони вже до нас приїжджають переймати досвід.

  • Скільки у вас зараз на підприємстві людей?
  • Те що пов’язано з виробництвом, соком це десь до 100 чоловік. У нас просто є окремий вид діяльності ніяк, практично, до цього не має відношення. Там інший штат. Це організація гарячого обіду в школі.
  • Це бізнес-проект чи більше – соціальний?
  • Бізнес-проект, просто з різними масштабами. Він був на піку коли держава платила за харчування учнів з 1 по 4 клас, а чорнобильцям всіх категорій платили по 11 клас. Так чи інакше років 8 ми цим займалися. Зараз теж, але зараз у маленьких масштабах.
  • Скажіть, хто у вас ініціатор напрямків – дивиться у даль й приймає ключове рішення куди рухатись далі: 5 років, 10 , 100?
  • Це мій тато. Це в нього там ідейний рівень, стратегічний і всі інші. Він же надихає, він же і робить. Мама більше адміністрування і я більше адміністрування, бо за цим всім ще треба бігати і це все обліковувати, систематизувати…
  • Тато творить, а ви …
  • А ми доганяємо, доганяємо і якісь там порядки наводимо. Одне без другого ніяк.
  • Ось ми дійшли до вашої іншої спеціальності – гештальт – терапевт. Чому ви прийняли рішення освоїти ще й цей напрям?
  • Почалося з цікавості. В січні місяці цього року закінчила ще один етап навчання.  І я так собі рахую, що вже півроку офіційно ніде не вчуся і думаю, скільки років у мене було таких, що нічого не вчила. Ну може років зо три.

Спочатку я ходила для особистої користі. Потім – на навчальний проект.

І так 7 років. На сьогодні я сертифікований гештальт-терапевт.

«Для того, щоб побачити яка я, мені потрібно дзеркало, я сама себе не бачу»

  • Будь-ласка, поясність мені що таке ось цей гештальт – терапевт. Я коли читала всі ці визначення у «Вікіпедії» у мене чуть мозок не звихнувся.
  • По-перше, що визнаєте про психологію, психіатрію і психотерапію?
  • Психіатрія, це для мене – Павлова. Психологія – це коли треба знайти підхід, щоб «людина» «зробила», що «треба», психотерапія – коли погано і треба полічити.
  • Ви дуже освідченні в цьому пункті, а нажаль, більшість людей – менше. Психіатрія, це дійсно лікарі, які мають справу з людьми, яким потрібно, так чи інакше, лікування, тобто медикаментозне якесь. Можливо це люди, в яких є діагнози. Психологія це більше консультативний вид короткострокової допомоги. Для мене самий простий варіант це діти-підлітки, в них там певний вік і батьки йдуть проконсультуватися як у цьому віці краще взаємодіяти, тобто треба 5, 6, 10 консультацій. Психотерапія – це довгострокова підтримка людини з метою, щоб з часом людина вийшла на самопідтримку в складних чи не в складних ситуаціях. Люблю метафору дзеркала про те, що, для того, щоб побачити яка я, мені потрібно дзеркало, я сама себе не бачу. Чим більше воно, тим мені легше зрозуміти якого я зросту чи плаття в мене так сидить, яку я сьогодні зачіску зробила. Мені потрібно хтось другий, хто мені це розкаже. Приблизно, психотерапія про це, чому в мене в житті склалося так чи інакше, а що я для цього зробив, а можливо, коли я піднімала руку могла когось там зачепити. Дуже умовно. Психотерапія. В психотерапії є безліч напрямків. На сьогоднішній час, в тому числі і в Україні, одним із самих популярних є гештальт-терапія, в певний час вона від’єдналася від психоаналітичного напрямку. Тобто не ставимо діагнози, не класифікуємо, це індивідуально, це сьогодні. Там є ціла філософія, напрямок це досить широкий. Це повноцінна наука, це не метод. Методом можна користуватися і танцювальної, і психоаналітичної, і якою хочеш. Але є певна філософія цього. Це про цілісність, про системність, про холізм.

«Підхід до життя – який неможливо вчити, але ним не жити»

  • А де ви її збираєтесь застосовувати, чи ви вже її застосовуєте?
  • По перше, це підхід до життя, який неможливо вчити, але ним не жити – як в особистому, так і в професійному житті. Як його не застосовувати, скоріше є питання. На підприємстві я з 2014 року взяла ще управління персоналом, щоб трошки його систематизувати, певні підходи, методики, положення, треба ж людей навчити, певні тренінги. Запрошувала людей на навчання. Психологія вже в тобі живе, це просто хороша частина управління, скажемо. Коли я приходжу на різні тренінги для менеджерів, це те саме – емоційний інтелект, емпатія, вміння чути і так далі. Тільки я це вчила трошки більше в категоріях психотерапії, а тут все розказують з точки зору управління. Суть не змінна. Мені здається зараз всі це знають. Просто хтось читає це в книжці по менеджменту, хтось по маркетингу, а комусь казали, що це езотеричні практики.

«Психіка людини, це одна з найскладніших систем, які не можливо змоделювати»

  • Коли я чую гештальт-терапія у мене зразу образ – езотерика, зараз будуть лічити…
  • Це наука, не езотерика. Якщо брати канони, є певні правила. Але психіка людини – це одна з найскладніших систем, які не можливо змоделювати. Так само як і штучний інтелект: він хоч і наближений до цього, але психіка дуже тонка штука і «брудними руками туди краще не лізти».
  • Ви сказали про підходи до життя, а які вони у вас підходи до життя і до менеджменту?
  • Тут вже скоріше про ті мрії, які в мене на завтра. Мені хочеться, щоб ми доросли до менеджменту менш ієрархічного, більш командного, щось таке, як практикують в ІТ: про команду, про спілкування, про довіру і про якусь таку відкритість. Певно щось про «організацію майбутнього». Бірюзові організації – коли людина чим далі розвивається, тим більш їй потрібні партнери, а не вище начальство чи підлеглі. Потрібні люди, які в цій сфері більш розуміють, але якийсь рівноцінний обмін інформацією. Мріяти ніхто не забороняв.
  • Якщо ми вже говоримо про мрії, то як ви бачите власне підприємство, наприклад, через років 10?
  • Напевно, по розмірам плюс-мінус як воно є. Але більш комфортним, в плані фізичному. Більш нове обладнання. Комфортне в плані умов праці людей і морального клімату, в якомусь так чи інакше ми на роботі проводимо більшу частину свого життя і щоб воно було в розвиток. Робота нас розвиває, щоб це було розвиток для всіх видів персоналу – починаючи від підсобних робітників і до менеджерів. Щоб це був дійсно розвиток. Може не кожен день з ейфорією, з задоволенням, але щоб люди розуміли, що вони сюди приходять не тільки за грошима, а якось пройти спільну справу. Будувати себе, сусідів, інших людей. Хочеться, щоб це була така компактна громада, такого досить високого рівня розвитку в емоційному плані.

«Роби що хочеш, але буде так як буде. Друга частина фрази зазвичай не промовляється»

  • Якщо ми вже говорили про стратегічні плани і бачення, то хочеться запитати у вас, як відбувалися розподілення обовязків між вами та іншими членами команди, в тому числі вашими батьками? Тому що, на скільки я розумію, батьки завжди кажуть: ось тобі «ділянка» роботи, роби. Або там іще якось. У вашому випадку як було?
  • У нашому випадку: роби що хочеш, буде так як буде. Друга частина вислову, зазвичай, не промовляється. Мені завжди давали повну свободу. Але береш рівно стільки, скільки на даний момент усвідомлюєш, можеш взяти. Якщо брати тата, то в нього без варіантів. Він бере все і завжди, а я по мірі того хто я, де я, на якому етапі і що в мене там в цей момент. На щастя чи на жаль, у мене ділянка фінанси, туди стікає вся інформація. Хочеш, не хочеш – я бачу все і знаю про все. Я не знаю це добре чи погано, але я бачу все. Я не на все можу вплинути, але бачу будь-які досягнення і невдачі, вони  у мене відображаються. Проживаю всі моменти. До якогось моменту, не було стратегічних сесій, планів і решта. Це вже коли я почала їздити на всякі семінари, я приїжджала і казала – де наш план на 5 років,  – мені у відповідь: – напиши, я погоджу.

«Співпрацювали з ЄБРР. Це був етап дорослішання компанії. Переходу з ручного режиму управління в системний»

  • І таке було?
  • Так. На кінець 2013-го ми шукали консультанта по організаційним змінам і знайшли. Співпрацювали з ЄБРР. Три місяці. Ми всі добре відпрацювали, тобто переробили структуру, підпорядкованість, положення, посадові інструкції, зарплати, KPI. Це був етап дорослішання компанії. Переходу з ручного режиму управління в системний. Цей етап відбувався у 2014 році. Коли ринок пішов вниз. Можна сказати, що я привела цей проект. У нас комерційний директор до цього часу встиг інфікувати ідею про те, що треба сертифіковуватись на органік стандарт і на харчову безпеку. У нас тоді відбувся значний перерозподіл обов’язків. Та неможливо розподілити обов’язки назавжди. Сьогодні мені сказали тільки ця ділянка, завтра питають: а що в сусідній відбувається?.
  • Також буває?
  • Звичайно. Скажімо, якщо взяти з 2014-го року я офіційно завідую управлянням персоналом і фінансами. От яка проблема може пройти повз мене? Що таке має статися, щоб воно впливало на фірму, але не впливало на гроші або на людей? Воно все виключно взаємопов’язане.
  • Особливо коли ви працюєте з фінансами і ще і з людьми.
  • Воно все дуже взаємопов’язане.

«Сімейний бізнес як складна система»

  • Чи не було у вас ніяких таких непорозумінь? Співпрацювати з батьками та і взагалі з родичами в одній фірмі досить складно і не всім людям вдається знаходити якісь там урівноваження. Я, навіть, знаю багато прикладів, коли родичі забирають бізнес, батьки розлучалися з дітьми або діти відходили від батьків і казали більше взагалі з нами не контактуйте. Тобто це було не скільки з точки зору розриву бізнесу, скільки розриву взагалі сімейних стосунків. Мене цікавить як це у вас організовано і ваші рекомендації, враховуючи те, що у вас уже є певний досвід роботи в такій команді і враховуючи досвід терапії.
  • Це ви зараз говорите про мій напрямок психотерапії, я вибрала напрямок психологія бізнесу, психологія систем. І одна з моїх спеціалізацій, якою я цікавлюся, вивчаю – це сімейний бізнес, як складна система. Я не знаю наскільки сімейний бізнес може бути простим. Все, що я бачу в світовій практиці він відносно легкий, коли це вже третє покоління і вони на роботі ведуть себе виключно як найняті співробітники. Тільки йде змішання ролей, ранком домовляєшся, в обід домовляєшся, ввечері пере домовляєшся, але це додаткова емоційна напруга, як плата за мотивацію, за вірність і за довіру. Тебе ніхто не питає: хочеш – не хочеш, будеш – не будеш. Тебе ніхто не тестує на вірність компанії, бо ти по замовчуванню вірний і лояльний, і тут  без варіантів. А плата за це – додаткова емоційна напруга. Я, напевно, про це не знала, якби 2 роки не пропрацювала на сторонню компанію і зрозуміла, що працювати на когось – це в рази легше. В рази… І коли я почала вивчати інший сімейний бізнес я зрозуміла, що це не про мою сім’ю як таку, це про систему як таку, коли йде нашаровування різних ролей: і мами, і тата, і партнерів. Вони ж тут керівники, а тут повинні слухати і я ж не вивішую прапорці. От зараз це я говорю як фінансовий директор, а тут я дочка, а тут я керівник відділу, воно все одно змішується, які би ми грані не виставляли. Це плата, напевно, за лояльність і за вірність ідеї сім’ї.

Поради – не змішувати, на скільки це можливо. Мені колись радили мої колеги – придумати якийсь ритуал, не знаю, хоч ручку брати, хоч шапку, от з цією ручкою ти зараз такий-то працівник і так далі, приходиш додому, ти її відставляєш і ти там жінка, чи дитина, чи хто ти там. І не плутати.

«Воно не так просто знайти людей, яким можна довіряти, а тут спина в тебе прикрита. За це треба платити.»

  • Але це досить складно.
  • Воно не просто. Я просто закінчувала ще спеціалізацію по сімейним системам і воно не просто, чесно кажу. Воно не те щоб якось фатально чи якось сумно, ти отримуєш багато додаткового ресурсу, підтримки людей, які тобі ніж в спину не увіткнуть. Я не могла зрозуміти багато років чого батько мене не відпускає: фінансовий директор, ну то й що, що фінансовий директор. Пішла в світ, подивилася скільки підстав є з боку, в тому числі фінансових директорів, головних бухгалтерів чи ще когось. Як люди один одному щось там таке роблять, зрозуміла, чому мене не відпускали з цієї ділянки. Воно не так просто знайти людей, яким можна довіряти, а тут спина в тебе прикрита. За це треба платити.
  • Тобто, які б там сварки не були на роботі, всеодно родина підтримає?
  • Всеодно ти розумієш, що ти посварився, але завтра на рахунку в тебе гроші будуть, їх ніхто вночі не забере, там якусь, я не знаю, «писульку» кудись не напише.

«Будь-яке підприємство –  це є відображення накладення систем, але особливо сімейної системи власника і керівника»

  • Ви сказали, що вивчали сімейну систему. Розкажіть детальніше?
  • У нас в гельштат-терапії є багато тем, які можна вивчати. Відповідно я вивчала консультування організації і, так званий, гельштат-терапія сім’ї та систем. Оскільки сім’я – це вже система, а підприємство – це більша система. Будь-яке підприємство – це є відображення накладення систем, але особливо сімейної системи власника і керівника. Якщо це сімейний бізнес, то це така концентрована система. Але в простих підприємствах – це відображення, в тому числі, відносин зі світом власника або керівника, хто має більший вплив на це. Система – це про те, що «пусто место» не буває, його хтось займає. Нічого не відбувається само по собі, все взаємодіє.
  • І ви казали, що ви вивчали досвід міжнародних компаній, корпорацій, яким більше 100 років.
  • Сімейні бізнеси.

«У нас є достатня кількість людей в 50-тилітньому віці, які живуть біля мам, так само в нас є достатня кількість компаній, яка не буде відпущена своїми власниками, доки власники не відійдуть по іншим причинам»

  • Так. Бо вони, якраз, то і є сімейними. Як не крути, а ці всі міжнародні корпорації, яким більше 100 років, вони сімейні.
  • Але вони, не всі, а ті які, вижили. Лише 5% сімейних компаній є успішними на третьому поколінні власників. Інші вмирають на другому поколінні. Так от я читала, успішний бізнес – це там, де сім’я, яка володіє компанією працює, але вони наймаються як звичайний персонал, проходять той самий відбір і працюють як менеджери, які підконтрольні іншим менеджерам. Тоді є можливість зберегти бізнес успішним. Або якщо не хочеш бути підпорядкованим, просто керуй своїм голосом як акціонер. Це інший світ, який по іншому ставиться до грошей, в них є історія багатства, в них є історія грошей, в них є історія володіння. Наша країна має іншу історію з нашими війнами. Культурально ми інші. У нас «прихватизовувалось, прихватизовувалось, прихватизовувалось», немає тої історії, щоб люди поважали якусь таку династію чи ще щось. Це якась данність нашій історії, поки що ми молоді в цьому плані порівняно з іншими країнами, які можуть уже з покоління в покоління це передавати. Я знову ж таки говорю про це, як про системні мінуси. Якщо брати життєвий цикл компанії, то народження, підлітковість, юність, зрілість і там стагнація. Хоча б компанія в зрілість має вийти для того, щоб у неї був шанс далі, а зрілість – це вже перехід, юність це вже систематизація бізнесу. От цей етап, який у багатьох компаніях відводить назад. В сімейному бізнесі, так само як в інших, ключове – перейти в систему, тобто, батьки, «народили» цю компанію повинні відпустити дитину в світ, а не тримати біля «юбки» і годувати борщиком. Так як у нас є достатня кількість людей в 50-тилітньому віці, які живуть біля мам, так само в нас є достатня кількість компаній, яка не буде відпущена своїми власниками, доки власники не відійдуть по іншим причинам.
  • На ваш погляд на скільки впливають родинні справи або сімейні бізнеси, в даному випадку на економіку України? У світі сімейні бізнеси, навіть не в світі, а в Європі: сімейні ферми, сімейні ранчо, сімейні якісь бізнеси – вони підтримують економіку, так? – малий та середній бізнес, то в Україні такого поняття, як родинна справа, мені здається тільки-тільки десь зароджується.
  • Про всю Україну не скажу, але на Західній Україні – це досить популярно мати власну справу, часто навіть родинну. Це позитивний тренд для розвитку економіки і громад.

«Гроші ще поки що бояться світла»

  • Просто у нас не дуже безпечно все мати прозорим і легальним, тому ми не дуже володіємо інформацією скільки дійсно у нас родинних, чи не родинних бізнесів, немає такої прозорої статистики. Гроші ще поки що бояться світла.
  • Чи хотіли б ви, щоб ваша справа продовжувалась із покоління в покоління?
  • Враховуючи динаміку як ми йдемо в роботизацію, штучні інтелекти і як це все швидко змінюється, я думаю, що в такому вигляді як зараз її просто не буде цієї справи. Вона буде в якомусь зовсім іншому вигляді і воно буде з зовсім іншими якостями, куди діти перейдуть, ніхто їх не знає, я сама не знаю де я буду через 5 років в плані професійних інтересів.
  • Скажіть, от ви сказали що ви сертифікати органічні отримували. На ваш погляд, органіка – на скільки це важливо для бізнесу, чи потрібна ця лейбл-органіка чи не потрібна? І, взагалі, чому ви вирішили йти в органіку?
  • Ми вирішили йти в органіку, для нас це було безболісно по двум моментам: по-перше ми на цей час сертифікувалися, згідно вимог системи харчової безпеки, тобто системність уже була. А по-друге ми закупляємо сік у держлісгоспі, а держлісгосп його збирає в горах. Там ніхто не кропить і ми сертифікувалися одразу, питань немає. То це для нас безболісно. Чому? Тому що на той час на ринку була досить велика маржа між органічним і не органічним, зараз ця маржа суттєво нижча, але є. Тому, вкладаючи відносно не великі кошти, ми попадали в хороший маржинальний ринок. І досі там, тобто на експорт в основному іде органічний сік.
  • А на Україну?
  • В Україні доля органічно відсотків 10.

«Органіка – це не панацея, але це хороший тренажер на системність, на прозорість, на відповідальність»

  • А експортуєте ви більше куди?
  • Наразі більше найбільші країни – це Польща, Румунія, Чехія. Такі як Австрія, Англія – там в них якось по настрою. Є і Штати, того року і на Австралію йшло, буває по-різному.
  • А перевірка?
  • І перевірка. Вони ж теж слідкують за динамікою що в світі популярно, що не популярно. Як і що. Зараз трішки скло витісняється пластиком, а ми працюємо тільки в склі. Для нас є витіснення з ринку.

Польща п’є добре березовий сік, в плані того, що вона за багато років звикла до цього продукту. Для Західної Європи – березовий сік, скоріше, як «ноу-хау» у вигляді як кокосова вода, березова вода, вони так і називають – березова вода. Органіка – це не панацея, але це хороший тренажер на системність, на прозорість, на відповідальність, такий тренажер, особливо для тих, хто ще в певний  час не проходив всі етапи сертифікації, там простежуваність жорсткіша.

 

Катерина Дьяченко

Катерина Звєрєва

Leave A Reply

Your email address will not be published.